Інтерактивні методи і прийоми навчання на уроках музичного мистецтва.

Інтерактивні методи і прийоми навчання на уроках музичного мистецтва.

        Педагогічні інновації сьогодні пов’язані із застосуванням інтерактивних методів у навчальній та виховній діяльності учителя. «Інтерактивний» -- означає здатність взаємодіяти в процесі бесіди, діалогу з чимось або з кимось. Отже інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Які ж основні характеристики інтерактиву? Передусім – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності. Вона передбачає конкретні завдання. Одне з них – створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність. Це робить продуктивним і сам процес навчання. 

        Суть інтерактивних методів полягає у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання, в якому і вчитель, і учні є суб’єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. Інтерактивні технології найбільше відповідають особистісно орієнтованому підходу до навчання. У процесі застосування інтерактивних методів моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Дані методи і прийоми сприяють формуванню умінь і навичок учнів, виробленню особистісних цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії у навчанні.

       Спілкування з музичним мистецтвом має дві сторони: пізнання і прояв емоційно-ціннісного відношення  до художніх явищ. Для стимулювання активного сприйняття учнями інструментальних і вокальних музичних творів застосовується метод проектного малюнку, запропонований Т. Яценко. Автор підкреслює, що теми малюнків добираються так, щоб дати можливість дітям відобразити в них свої почуття, передати психологічні якості й особливості, міжособистісні відносини, власні зміни. Уже сам процес зображення, передача особистісно значущого матеріалу мовою фарб може відігравати позитивну роль, сприяти усвідомленню внутрішнього світу, конфліктів, проблем, виділенню в них суттєвого. Використовуючи даний метод, учням пропонується виконати вправу «настрій – барва – інтонація» яка допоможе дітям виробити установку на занурення в образний світ музики, відчути його і перевести наявні образи та настрої в колір, лінію. Цей метод дозволяє з найбільшою ясністю виявити зв’язок «емоція – творчість – емоція».

       Широке використання у музичніій діяльності, зокрема, вокально-хоровій, знайшов метод порівняльного аналізу. Існує кілька прийомів використання даного методу. Можна запропонувати учням фрагменти мелодії, з тим, щоб учні порівняли їх і сказали, яка мелодія їм сподобалась більше. Дати естетичну характеристику вокальному чи інструментальному виконанню, підкреслити яке виконання було кращим, спроможні діти всіх вікових груп. Порівнюючи різноманітні музичні приклади, учні вчаться усвідомлено сприймати музику. Слухаючи пісенні твори, діти вчаться сприймати окремі компоненти вокальної техніки, відрізняти правильне виконання від неправильного.

       Також метод порівняльного аналізу застосовується при оцінюванні співу інших учнів або при обговоренні записів вокального виконання співаків. Таким чином, музичне сприйняття школярів поступово стає усвідомленим, поглиблюються вокально-слухові уявлення про якість співацького звуку і засоби його утворення, при цьому значно покращується їх власне звукоутворення. Внаслідок цього активно розвиваються мисленнєві здібності, вокальний слух та художні смаки учнів. Водночас цей метод дозволяє не лише вчитися слухати різних співаків, але й оцінювати власне виконання, застосовуючи набуті знання та вокально-хорові навички, що формує навички самоконтролю, необхідні для успішного навчання. Відомо, що співак чує себе інакше, ніж його голос сприймається слухачем.

Робота в малих групах дає змогу учням набути навичок, необ­хідних для спілкування та співпраці. Вона стимулює роботу в ко­манді. Ідеї, вироблені в групі, допомагають учасникам бути корис­ним одне одному. Висловлювання думок допомагає їм відчути осо­бисті можливості та зміцнити їх. Учитель об'єднує учнів у малі групи, розподіляє завдання між гру­пами. Вони мають за короткий час (як правило, 3—10 хв) виконати це завдання та представити результати роботи своєї групи.

Більшість завдань слід опрацьовувати саме в малих групах або парах, тому що учням краще висловитися в невеличкій групі. Робо­та в малих групах дає змогу заощадити час уроку, бо зникає потре­ба вислуховувати кожну людину у великій групі.

Коли ви починаєте роботу з малими групами:

1. Об'єднайте учнів у малі групи (4—6 осіб).

2. Ознайомте їх із ролями, які вони можуть виконувати.

• Спікер (керівник групи):

        зачитує завдання групи;

організовує порядок виконання;

пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

заохочує групу до роботи;

підбиває підсумки роботи;

визначає доповідача.

• Секретар

веде записи результатів роботи своєї групи;

записи веде стисло й розбірливо;

як член групи, має бути готовим висловити думку групи під

час підбиття підсумків або допомогти доповідачеві.

• Посередник:

    стежить за часом;

     заохочує групу до роботи.

• Доповідач:

   чітко висловлює думку групи;

   доповідає про результати роботи групи.

3. Дайте кожній групі конкретне завдання та інструкцію щодо організації групової роботи:

      можна починати висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі;

   необхідно дотримуватись одного з правил активного слухання, коли хтось говорить, усі слухають і не перебивають. Намагатися обговорювати ідею, а не особи учнів, які висловили цю ідею;

   утримуватися від оцінок та образ учасників групи;

   намагатися в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.

4. Виділіть час на виконання групової роботи. Під час групової роботи надайте кожній групі потрібну допомогу.

5. Запропонуйте групам представити результати роботи.

6. Прокоментуйте роботу груп.

Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Один із варіантів проведення:

 поставте учням питання для дискусії або гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте учням небагато часу для того, щоб продумати можливі відповіді або рішення самостійно;

 об’єднайте учнів у пари, визначте, хто з пари починатиме ви­словлюватись, і попросіть їх обговорити свої ідеї одне з одним. Кра­ще зразу визначити час на висловлювання кожного з учасників пари і спільне обговорення. Це допоможе учням від початку звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди щодо відповіді або рішення.

Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

        „Мозковий штурм” — це ефективний та добре відомий інтер­активний метод колективного обговорення, що широко використо­вується. Він спонукає виявляти свою уяву та творчість шляхом ви­раження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми.

Порядок проведення:

1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно та невимушено.

2. Визначте основні правила.

3. Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.

4. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

5. Запитуйте їх по черзі надходження. Не вносьте в ідеї ніяких коректив.

6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої особисті.

7.  Намагайтеся не допустити глузування, коментарів або ви­сміювання яких-небудь ідей.

8.   Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї.

9. На закінчення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї. Правила проведення „мозкового штурму”, які можна запропо­нувати учням:

  Під час „висування ідей” не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї та оцінювати їх під час висловлювань, учас­ники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові та більш досконалі.

 Необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час „мозкового штурму” не вдається отримати багато ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі— двічі подумають перед тим, як висловити.)

  Кількість ідей слід заохочувати. Врешті-решт, кількість по­роджує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники мають змогу дати політ уяві.

 Спонукайте всіх учасників розвивати або змінювати ідеї інших. Об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто спричинює вису­нення нових, що перевершують попередні.

 У класі можна повісити такий плакат:

 Кажіть усе, що спаде вам на думку.

 Не обговорюйте і не критикуйте висловлювань інших.

 Можна повторювати ідеї, запропоновані кимось іншим.

 Розширення запропонованої ідеї заохочується.

Більшість дилем (тобто суперечливих питань) можна вирішува­ти, застосовуючи метод розв'язання проблем, що складається з кількох етапів:

Аналіз проблеми. Що трапилося? Чому? Хто в ній задіяний? Хто може бути зацікавлений у її розв'язанні? Якої інформації мені бракус й де її можна отримати?

Пошук розв'язання проблеми. Які способи її розв'язання? У чому їх переваги й недоліки? Які шанси і загрози вони несуть?

Вибір розв’язання. Яке розв’язання найкраще з точки зору за­гальноприйнятих цінностей, наприклад справедливості, а також інших критеріїв, наприклад низьких коштів або простоти? Які труд­нощі можуть з'явитися в процесі його реалізації? Якими будуть на­ступні кроки під час запровадження його в життя? Хто може усклад­нити або унеможливити його? На кого можна розраховувати як на союзників?

Симуляційні ігри (симуляції). Це створення вчителем ситуацій, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процеси, які відбуваються в справжньо­му суспільному, економічному та політичному житті. Отже, си­муляції є „мініатюрною” версією реальності. Цей метод набли­жений до рольової гри, але він істотно відрізняється від неї, бо його мета — не представлення поведінки конкретних особисто­стей, а ілюстрування певних явищ. Отже, в симуляції не йдеться про демонстрування акторсь­ких здібностей, а про вміле і за можливості безособове відтво­рення даного процесу. Звичайно, треба пам'ятати, що кожна си­муляція спрощує дійсність, бо інакше неможливо було б прове­сти її на уроці.

        «Займи особисту позицію». Цей метод корисний під час проведення в класі дискусії на супе­речливу тему. Як проблеми слід використовувати дві протилежні думки, які не мають правильної відповіді.

Мета: це корисна вступна вправа для демонстрації різних ду­мок із досліджуваної теми; дає учням можливість висловити свою точку зору і наприкінці уроку оцінити засвоєння цієї теми.

Порядок проведення:

1. Розмістіть плакати в протилежних кінцях кабінету. На одному з них написано „згоден”, на іншому — „не згоден”. (Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми)

2. Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх (викла­дені нижче).

3. Попросіть учасників стати біля відповідного плаката залеж­но від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.

4. Довільно виберіть кілька учасників і попросіть їх обґрунтува­ти свою позицію.

5. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого пла­ката. Вони мають обґрунтувати причини свого переходу.

6. Запропонуйте учасникам назвати найбільш переконливу при­чину протилежної сторони.

Правила проведення вправи:

1. Говоріть по черзі. Не перебивайте один одного.

2.  Не сперечайтесь одне з одним. Наводьте нові причини або ідеї.

3. Перейти від одного плаката до іншого можна в будь-який час. Будьте готові висловити причини зміни своєї позиції.

4. Вислухайте причини та ідеї інших. Якщо вас запитають, будь­те готові відповісти, які інші причини або ідеї вам найбільше сподо­балися.

ПРЕС-метод слід використовувати тоді, коли виникають супе­речливі питання та під час проведення вправ, у яких треба зайняти визначену позицію з обговорюваної проблеми.

Мета: цей метод дає учням змогу під час уроків вибирати аргу­менти або висловлювати свою думку з дискусійного питання. Ме­тод допомагає учням пояснити свої думки та сформулювати їх у виразній і стислій формі.

Порядок проведення:

Роздайте матеріали, в яких зазначено чотири етапи ПРЕС-методу:

ПОЗИЦІЯ.  Я вважаю, що_____________

(висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору)

ОБҐРУНТУВАННЯ. _________тому, що________

(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)

ПРИКЛАД. наприклад ________________

(наведіть факти, які демонструють

ваші докази, вони зміцнять вашу позицію)

ВИСНОВКИ. __________тому____________

(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це заклик прийняти вашу позицію).

Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відповідь на мож­ливі запитання учнів. Наведіть приклад до кожного з етапів.

Запропонуйте бажаючим спробувати цей метод до будь-якої про­блеми на вибір.

Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу.

Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити декілька варіантів своїх думок або прикладів.

Коли формулу зрозуміють усі учні, починайте вправу.

Метод „Мікрофон” дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Уявіть, що у вас в руках мікрофон і саме вам потрібно висловити думку. Тому інші учні не можуть говорити, кричати з місця, оскіль­ки право говорити має тільки той, у кого „символічний” мікрофон.

         Розігрування ситуації за ролями (програвання сценки, інсценізація, драматизація). Мета: розігрування ситуації за ролями — визначити ставлення до конкретної ситуації або проблеми, набути досвіду, навичок шляхом гри.

Рольова гра імітує реальність призначення ролей, які вам діста­лися, та дає змогу діяти „як насправді”. Ви можете розігрувати свої ситуації, в яких ви вже побували. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття. В ході рольової гри учасники „розігрують у ролях” певну про­блему або ситуацію.

Імітація: учні реагують на конкретну проблему в рамках зада­ної програми. Хоча ці два підходи мають різноманітні характерис­тики, вони доповнюють один одного і мають на меті: подальший розвиток уяви і навиків критичного мислення; сприяння висловлен­ню суджень та думок; виховання в учнів спроможності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій; виховання співчуття до інших людей.

Порядок проведення:

1. Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, то така драматична вправа потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням.

2. Не чекайте відшліфованої гри з самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру та імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

3. У цих стратегічних діях є чотири основні елементи:

      попе­реднє планування й підготовка вчителя;

     підготовка і тренінг учнів;

     активна участь класу в проведенні вправи;

      ретельне об­говорення й міркування з приводу вправи.

4. Такі вправи слід проводити в атмосфері довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні мають розуміти, що реагувати можна по-різному. Практика допоможе їм більш упевнено почуватися під час проведення таких вправ.

5. Після закінчення вправи учасники проводять ретельний і по­глиблений аналіз. Не слід забувати, що, входячи в роль, ми приво­димо в рух емоції, спогади, гальмування. Тому необхідно після про­ведення гри вивести дітей з ролей. Для цього проводять детальне обговорення ситуації. Необхідно пам'ятати про те, щоб кожен відповів на запитання:

— Як ви почувалися в тій чи іншій ролі?

— Що подобалося під час гри, а що — ні?

— Як цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?

Однією з форм роботи на уроках є аналіз ситуації, випадку з життя. Для розгляду певної ситуації вам необхідно звертати увагу на основні моменти:

1. Факти: Що відбулося? Хто є учасниками справи? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими? Які є другорядними?

2. Проблеми: Які закони, норми регулюють ситуацію? Яке пи­тання нам треба вирішити, розв'язуючи ситуацію?

3. Аргументи: Які аргументи можуть бути наведені (обов’язково з використанням доказів на захист кожної зі сторін справи)?

4. Рішення: Яким буде вирішення ситуації? Чому саме таким? Якими можуть бути наслідки такого рішення?

Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Для того, щоб дискусія була відвертою, необхідно створити атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому в класі бажано виробити правила культури ведення дискусії.

                               Орієнтовні правила:

1. Говорити по черзі, а не всім одночасно. 2. Не перебивати того, хто говорить. 3. Критикувати ідеї, а не особу, що їх висловила. 4. Поважати всі висловлені думки. 5.Не сміятися, коли хтось говорить, за винятком жартів. 6. Не змінювати тему дискусії. 7. Намагатися заохочувати до участі в дискусії інших.

 У своєму класі ви можете доповнити ці правила, прийняти їх після обговорен­ня та дотримуватися під час проведення дискусії.

„КОЛО ІДЕЙ”

Мета: цей метод залучає всіх учнів до дискусії. Він добре спра­цьовує, коли ставлять запитання або виступають доповідачі від ма­лих груп.

Порядок проведення:

1. Коли малі групи завершили своє завдання й готові представити свою інформацію, попросіть кожну групу по черзі представити лише один аспект, який вони обговорювали. Продовжуючи за колом, запи­туйте кожну групу по черзі, поки не вичерпаються всі відповіді.

2. Це дає змогу кожній групі обмінятися всіма результатами своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію.

3.  Цей метод добре спрацьовує і для створення списку ідей. По­просіть кожного подавати по одній ідеї по черзі.

4. Цей метод ефективний для різних видів діяльності у вирішенні гострих проблем. Попросіть учнів написати свою думку або ідею на картці-індексі без імені. Вчитель збирає усі картки і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користую­чись інформацією з карток.

„АКВАРІУМ”

Учитель розподіляє учнів на групи і пропонує їм виконати завдання.

Потім одна з груп сідає в центрі класу. Це необхідно, щоб відок­ремити діючу групу від слухачів певною відстанню. Ця група отри­мує лист із ситуацією і таке завдання:

 прочитайте вголос ситуацію;

 обговоріть її в групі, використовуючи метод дискусії;

 дійдіть спільного рішення за 3—4 хв.

Поки група займає місце, вчитель ознайомлює клас із цим зав­данням і нагадує правила дискусії в малих групах. Групі пропону­ють уголос прочитати ситуацію та обговорити її розв'язання. Всі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обгово­рювання. На цю роботу групі дають 3—5 хв. Після закінчення гру­па займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання:

— Чи погоджуєтеся ви з думкою групи?

— Чи була ця думка досить аргументованою, доведеною?

—   Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

    На таку бесіду відводять 2—3 хв. Після цього місце в „Акваріумі” зай­має інша група і обговорює наступну ситуацію.

Усі групи по черзі мають побувати в „акваріумі”, і діяльність кожної з них мусить бути обговорена класом.

Наприкінці вчитель повинен прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії в малих групах різних груп та учнів і звернути увагу на необхідність та напрямки подальшого вдосконалення та­ких навиків (2—3 хв). У межах „акваріуму” можна підбити підсум­ки уроку або за браком часу обмежитись обговоренням роботи кож­ної групи.

        При застосуванні названих методів і прийомів виграє ввесь навчально-виховний процес, бо вони дають можливість залучити кожного учня до обговорення проблеми, а це сприяє розвитку критичного мислення, діалогічного мовлення, уміння відстоювати власну думку, формуванню вмінь і навичок. Учні набувають навичок співпраці, колективного пошуку рішень, беруть активну участь у навчанні та передачі своїх знань іншим. Таким чином досягається головна мета інтерактивного навчання: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».